«У знамення я бачив віщий сон. Щось порвалося в часі, і ясно явилася мені Вона, інакше — звернена до мене — і розкрилася таємниця. Я бачив, як родина відходила, а я, проходячи, раптом зупинився в дверях перед нею. Вона була одна, і стала навстріч, і раптом простягнула руки та сказала дивне слово — туманно про те, що я з любов’ю до неї. Я ж, тримаючи в руках вірші Соловйова, подавав їй, і раптом це вже не були вірші, а дрібна німецька книжка — і я помилився. А вона все протягувала руки, і занялося серце. І в ту ж секунду, на межі ясновидіння, я, звісно, прокинувся…»