Кінорежисер і сценарист Іван Диховичний починав актором Театру на Таганці, складав пісні на слова російських поетів. У тридцять п’ять років змінив професію й не побоявся почати все з нуля в режисурі. Фільми Диховичного здобували Гран-прі на міжнародних фестивалях. Він працював головним режисером каналу РТР, вів кілька телепрограм. Збирав фотографії, але сам не знімав: «Якби я почав фотографувати, то кинув би кіно». З дитинства займався гірськими лижами й уміло літати на літаку.
Ця книга написана не за лекалами ЖЗЛ, коли все життя людини зводиться до переліку пам’ятних дат і зустрічей, успіхів, невдач, покинутих дружин або отриманих нагород і премій. Автор, будучи знайомим з Іваном Диховичним, не вигадував історій. Як і багато людей його професії, Диховичний був доволі балакучим і багато про своє життя встиг розповісти сам. Його вчинки й висловлювання часто були суперечливими. У книзі зроблено спробу пояснити причину різких змін у його поглядах і судженнях і зрозуміти, чому така неординарна людина жила і творила саме так, а не інакше.