Історія запозичень у російській мові

У цій статті я коротко розповідаю про етапи запозичення лексики в російській мові.

Процес розвитку національної мови завжди супроводжується розширенням її зв’язків з іншими мовами. Проникнення в будь-яку мову іншомовних слів — явище цілком закономірне, адже, як зазначає Е. Г. Ковалевська, «у періоди найбільш інтенсивних культурно-економічних спілкувань між країнами відбувається знайомство жителів цих країн із новими предметами, обмін новими поняттями та ідеями. За запозичення нових понять, ідей, предметів відбувається й запозичення слів, що їх позначають, що не ущемлює національну самобутність народу, а, навпаки, збагачує словниковий склад однієї мови за рахунок словникового складу інших мов» [Ковалевська 1978: 154–155].

У «Словнику-довіднику лінгвістичних термінів» лексичні запозичення пояснюються як «слова, запозичені з інших мов» [Розенталь 2000: 147]. Автори вважають, що «запозичення є природним наслідком встановлення економічних, політичних, культурних зв’язків із іншими народами, коли разом із реаліями та поняттями приходять слова, що їх позначають… Запозичення сприяє збаченню словникового складу мови, що запозичує… Але зловживання іншомовними словами, невиправдане їх використання без потреби призводить до засмічення російської літературної мови» [там само, 147–148]. Запозичення може відбуватися двома шляхами: усним — через розмовне спілкування, у разі контактів із носіями іншої мови, і письмовим — через книги, періодичну літературу, офіційні документи тощо.

Наші взаємини з іншими народами, з іншими державами почалися дуже давно. Вже в давньоруській мові були слова, запозичені зі скандинавських, фінських і тюркських мов.