— Хто б міг подумати, що вибір Бездни впаде на звичайну людяночку? — зашипів голос прямо над моєю головою.
— Але так навіть краще: Владика роздере її. А потім… загинуть самі. У страшних муках. Людяночка не зможе виносити їхніх нащадків…
Жахливий сміх відбився луною від стін… печери?
А це що — вівтар? Як це мене хочуть принести в жертву?
— Ну стійте! Я не згодна! Як це моєї згоди не потрібно? Ну почекайте, демони, хай на вас обрушиться Небесна Кара.