Ірреальний світ

Людина живе двома життями: перше — зовнішнє, що складається з подій і фактів; друге — внутрішнє, виткане цілком із його думок. І часом не розбереш, яке з них реальніше, яке важливіше.

Відкривши вранці очі, ми поринаємо в навколишній світ. Ми метушимося, поспішаємо на роботу, телефонуємо, сваримося з друзями, робимо необхідні покупки. Події й факти з нещадною байдужістю змінюють одне одного. Цілий день ми перебуваємо у звичній колії буденного життя, реального життя, але при цьому постійно про щось думаємо, міркуємо.

Для когось головними були те, що трапилося, і те, що сталося — факти. Але не для мене. Для мене життя виражалося лише в моїх думках. Вони стали першоосновою мого існування; саме вони змушували мене сумувати або радіти, переживати або сміятися. Звісно, думки пов’язані з подіями, і часто події відіграють першорядну роль у появі певного роду думок, але все ж реальніше завжди сумуєш і страждаєш від виниклих думок, а не від подій. Події — тимчасові, смертні: вони приходять і відходять, а думки про них залишаються. Їх не можна викинути в утиль минулого — вони печуть і дряпають душу.

Ось я й вирішив перенести на папір деякі з них — ті, що вже багато років не дають мені спокою. Це — нереальний світ, який у кожного свій.

У моїй повісті майже немає подій, ще менше дійових осіб, зате багато думок, міркувань, переживань. Головний герой, про якого йтиметься, живе переважно у вигаданому світі. Мабуть, у його віці так буває в усіх — а це небезпечно.