Всю свідому частину життя я намагався витягнути свій рід із ями. Тягнув на власній шиї сестру. Ризикував життям, видобуваючи ресурси й частини монстрів у просторових зсувах. Витрачав кровно зароблені гроші на подарунки коханій дівчині, хоча часом у самого не вистачало грошей банально на їжу. Вважав своїх друзів тими, з ким пройду весь життєвий шлях, всі тяготи, і завжди буду радий бачити їх у себе на порозі. А в підсумку що?
Сестра продала мене за пропозицію вигідного шлюбу. Дівчина любила іншого, а зі мною була лише за чиїмось наказом. Друзі потай зневажали мене й при першій же можливості зрадили. Сумно, що я дізнався все це лише перед смертю.
Довіра — моя головна помилка в цьому житті. Тепер я — мішок із поламаними кістками — валяюся в глибинах одного з найнебезпечніших просторових зсувів і відчуваю, як холод заповнює моє нутро. Щось копошиться в моїх нутрощах. Рве мене на шматки. Темрява. Світло. Світло? Що за… слова біжать перед очима?
«Генетичний код змінено успішно. Людина — 50%, іринієць — 50%».