Ільхан. Незважаючи ні на що – моя!

Сховавши руки за спину, я стояв посеред своєї кімнати й дивився, як Щеглова, з потьоками туші, зіпсованою зачіскою й у брудній сукні, важко дихає, дивиться на мене поглядом загнаного звірка.
— Що Вам треба? — запитала вона тремтячим голосом.
— Вибачень… На колінах? Так?
Я повільним кроком підійшов до дівчини, і вона втиснулася спиною в двері.
— Це більше не працює, принцесо, — провів великим пальцем по її губах, остаточно стираючи з них помаду.
— Повтори-но, як ти мене назвала?
— Вибачте, будь ласка… Я… я не хотіла, — Щеглова намагається відвести погляд.
— Повтори, — я стискаю їй підборіддя й трохи піднімаю голову, зазираючи в її очі, повні страху й сліз.
— Ну!
— Оран… орангутанг… — ледь чутно виплітає вона.
Я усміхнувся:
— Ти навіть із розмазанням мейку красива…
І в одну мить я рву сукню від грудей до талії…