Коли в наш дім затягнули ледь живого айва, на ньому вже був рабський нашийник. Я хотіла врятувати його від побоїв і приниження, тож зажадала віддати його мені. Він не пам’ятав про себе нічого — навіть імені. Зате мав гонор і неймовірну гордість. Він не збирався підкорятися, і я розуміла, що з ним буде складно, але все одно не змогла залишитися осторонь. Та тоді я ще й не підозрювала, в який кошмар обернеться мій вчинок, коли раб згадає, хто він насправді. Бо цей айв ніколи не вмів прощати. І обов’язково придумає гідну розправу для тих, хто посмів віддавати йому накази.