До своїх шістдесяти років він проковтнув безліч книг про найрізноманітніших попаданців, але одного разу з жахом усвідомив, що опинився в тілі себе-п’ятнадцятирічного, в 1978 році, і сталося: письменники безсоромно брехали. Спершу доводиться домовлятися зі собою-підлітком, вчитися існувати разом. А тут ще й пам’ять підкинула неприємний сюрприз: виявляється, вона ховає від законного власника останні, найважливіші роки, прожиті там, у майбутньому. Саме в них захований ключ до того, як відвести від країни, від своїх близьких таку біду — біду над усі біди… До того ж довгих років на «вжування», на вибудовування зв’язків у попаданця немає. Його доля — не доля марафонця, а спринтера. І дістатися до схованок власної пам’яті можна лише налагодивши взаємодію із собою-п’ятнадцятирічним. Дякувати хоча б за підказку — у одній улюбленій з дитинства книжці… Нічого собі завдання, так? А хто, власне, обіцяв, що буде легко?