Ті, що йдуть на сміх

10 год. 48 хв.

Мова російська

Читець Олександр Синиця

Опис

Вітаю!

Вас я знаю: ви з небагатьох, кому інколи вдається відірватися від інтернету й бодай на пару годин лишитися наодинці зі своїми колишніми, вірними друзями — книгами.

А я — автор цієї книги. Мене називають веселим письменником — не вірте. За своєю суттю я дуже сумна людина, і єдине смішне в моєму житті — це моя власна біографія. Наприклад, я з дитинства ненавидів математику, а закінчив Київський автодорожній інститут. (Як я його закінчив, розповідати не буду — це вже не гумор, а фантастика).

Педагоги видали мені диплом, привітали себе з моїм завершенням навчання й запропонували обрати напрям роботи. У ті роки існувала така практика: вас лицемірно запитували: «Куди ви хочете?» — а потім посилали туди, куди їм треба. Мені завжди подобалися міста з подвійною назвою: Монте-Карло, Буенос-Айрес, Сан-Франциско — тому мене й відправили в Кзил-Орду. Там, у Середній Азії, я збудував свій перший і єдиний міст. (Його точне місцезнаходження я вам не скажу: адже читач — друг, а адресу мого мосту я даю лише ворогам).

Побудувавши перший міст, я написав першу п’єсу. Переходити через міст боялися, але на п’єсу ходили. Так я виміняв дороги на драматургію. Може, саме тому тепер так бракує хороших доріг. (Правда, й хороших п’єс теж).