Іду на грозу

15 год. 18 хв.

Мова російська

Автор Даниїл Гранін

Опис

Таємничий, романтичний світ фізиків, світ дерзань, пошуків, відкриттів у романі Данііла Граніна — це ще й поле битви, на якому точиться справжня боротьба між справжніми вченими, справжніми людьми, якими були Дан і Крилов, і кар’єристами, посередностями, такими, як Денисов, Агатов чи Лагунов. Нездатні до творчості, усіма правдами й неправдами домагаючись адміністративної кар’єри в науці, вони ледь не пустили під укіс, заради власних корисливих прагнень, науковий пошук Туліна і Крилова, які шукають ефективний метод руйнування грози. Проте, і в цьому талант письменника, нерв твору не в лобовому зіткненні добра і зла, а в зіставленні характерів двох друзів, фізиків Крилова і Туліна. У тій внутрішній суперечці, яку вони довгий час, не усвідомлюючи відкрито, ведуть між собою. З поблажливою ніжністю ставиться Тулін до друга студентських років — незграбного, непрактичного, повільного тугодума Крилова. Мабуть, така вже його доля — все життя опікуватися цим телепнем, цим «лунатиком». А сам Тулін? «Куди б Тулін не йшов, вітер завжди дув йому в спину, таксі світили зеленими вогниками, дівчата усміхалися йому, а чоловіки заздрили». Крилов, природно, закоханий у Туліна. Але навіть заради нього не в змозі поступитися принципами. «Раз у мене є переконання, я мушу їх відстоювати, а якщо не зумів, то вже краще піду, ніж вступатиму в угоду», — ось основа характеру Крилова, щось тверде, як метал, об що вдаряється Тулін. У міру розвитку роману дедалі виразніше виявляється принципова різниця наукових і життєвих позицій цих героїв. Їхні стосунки — це колізія принциповості й опортунізму. Вона розкриває моральну основу наукового подвигу, яка завжди — у безкомпромісному прагненні до істини. Дан був великим ученим тому, що «він був передусім людиною».