«Про що я тільки думала, погоджуючись на твою дурнувату авантюру?» — випалюю, простогнавши в голос. Падаю на диван, що стоїть в ординаторській. Обхоплюю голову руками.
— Та що там… розвели мужика на «бебіка». Він про це ніколи не дізнається. З нього не убуде. Уявляєш, скільки вони за життя насіння по світу розкидають? Садівники-озеленювачі, — Катька огидно хихоче.
Я не поділяю її веселощів. Якщо раніше мені це просто здавалось дурною ідеєю, то тепер, коли все вже сталося, я в жаху!
— Даремно панікуєш, — продовжує мене заспокоювати.
За пару хвилин до нас приєднується колега й повідомляє грандіозну новину, від якої в мене підкошуються ноги!
— У нашому містечку новий мер! — дістає з кишені телефон і показує фотографію.
Пульс починає вибивати чечітку в скронях.
Ілля.
У такі збіги я точно не вірю!