«Знаєш, Йосі-кун, я думаю, ти мені…
Я зупинився щойно почув її голос. По дорозі додому — на майданчику біля нашої середньої школи, в книжковій крамниці навпроти станції й на пустирі, де спала біла кішка. Шііна Юкі — дивна дівчина, яка, здавалося, знала про мене все. Вона завжди з’являлася в моєму житті отак. Ми сміялися, плакали, сердилися одне на одного, трималися за руки. Знову й знову ми застрягали в цьому замкненому колі зникаючих спогадів і ефемерних обіцянок. Саме тому я ніколи не знав. Не знав, наскільки дороги мені були її усмішки чи чому вона плакала. Не знав, які почуття стояли за її численними «Приємно познайомитися». Це історія про те, як протягом 214 тижнів я знаходив і втрачав своє кохання. Щотижня. А ще — історія про те, як за всі чотири роки я закохався лише раз. (c)