Свекруха кидається на мене, стискаючи гострі ножиці, хапає за волосся й боляче смикає.
— Зміїна! Це через тебе, невірна тварино, загинув мій син! Знаєш, що велить кавказький звичай робити з такими вдовами, як ти?! Будеш жити в підвалі, спати на підлозі, ходити босоніж і лисою!
Я намагаюся вирватися, але сил немає — вона третій день морить мене голодом у цій ямі...
— Геть від неї! Негайно! — спершу здається, що цей грізний чоловічий рик лише в моїй уяві.
А потім я впізнаю цей голос.
Підводжу голову на «рятівника»...
Тільки рятівник гірший за ката...
Батир. Брат мого чоловіка.
Той, кому я колись плюнула в лице й поклялася: «Ти останній, з ким я матиму зв’язок».
Наші погляди зустрілися. Він жорстко усміхнувся.
— Я забираю її собі. Це теж старий кавказький звичай. Вдова може дістатися лише брату чоловіка. Якщо він захоче. А я захотів.
От тільки брат чоловіка, якого я колись відшила, не збирається гратися зі мною заради кохання...
— Будеш са́бією в моєму домі. Моєю служницею. Моєю і двома моїми жінками.
❃❃❃❃❃
Від автора: Альтернативний Кавказ, художній вимисел; будь-які збіги випадкові. Текст спрямований на морально вивірений фінал і стверджує цінності сім’ї, поваги до всіх релігій і національностей.