Гулістан

Перська література багата чудовими творами: її поети чарують і чарівністю вірша, і дивовижними образами, і глибиною змісту. Рудакі, Хайям, Аррані — одні з головних поетів Персії. Але серед них є один, який стоїть осторонь: його читають діти в школах, його вірші повторюють на базарах і на великих дорогах, а в його поемах тонкі поціновувачі прекрасного — а їх завжди було чимало в Персії — шукають сімдесят два смисли, які, як каже перська прислів’я, укладені в них. Де б не лунала перська мова, славиться його ім’я — Сааді. Його найвідоміший твір «Гулістан» був написаний у 1258 році, а приводом до його створення, як розповідає сам автор у вступі до книги, стало те, що, відчувши наближення старості, Сааді вирішив присвятити решту днів Богу, займаючись спогляданням і роздумами далеко від світу, на самоті. Друга, який завітав до нього, він зустрів, на відміну від звичного, повним мовчанням. Здивований гість почав доводити, що такі люди, як Сааді, які можуть сказати людям стільки доброго й корисного, не мають права мовчати. Так Сааді прийняв рішення створити «Квітник Роз» (Розовий квітник), книжку, листки якої вже не зміг би розвіяти осінній вітер, і в якій радощі весни не змінювалися б, як у саду, спустошенням осені. Поки троянди ще не відцвіли в саду, був готовий увесь «Квітник Роз». «Гулістан» складається з 8 глав, очевидно, відповідно до восьми воріт мусульманського раю. У кожній із них розкриваються різні аспекти житейської мудрості.