Вона була дружиною його сина. Але тоді, на самому початку, Гліб Громов про це не знав. Спочатку було… Ні! Навіть не слово. Голос… Глибокий, заворожливий, тягучий, наче мед, який вони в далекому, припиленому туманком часу дитинстві діставали з гнізд диких бджіл, здираючи коліна в кров і ризикуючи звалитися з дерева. Ніби він упав у прірву, щойно почув її. Не розбираючи слів, нічого не бачачи перед собою. Поринаючи в її інтонації… Чорт забирай! Адже вона була дружиною його сина…