У «Громадянині Уклейкіне», написаному 1908 року, Іван Шмельов звертається до традиційної для російської літератури XIX століття теми «маленької людини», але розглядає її в нових історичних умовах нового віку. Герой повісті — майже жебрак, швець-ремісник, намагається «гасити серце», вдаючись до пияцтва від безвиході й марноти «мертвого» життя. Та його свідомість змінюється під впливом почуття власної значущості, і ілюзорні надії на суспільну справедливість народжують у ньому щось нове — святкове й радісне: «непомітно виходили з душі Уклейкіна туга й озлоблення, усе те, що темнило життя й робило його проклятим…»