Скропом снігу й морозу, крізь постядерну тайгу та безмовні, порожні міста. Снігом і льодом Байкалу туди, куди тягне тебе власне божевілля. В Іркутськ. Йти по краю, постійно балансуючи на тонкій межі людяності. Переступити її, коли треба бути звіром — щоб перемогти тих, хто давно перестав бути людьми. Взяти гору над природою, ворогами й самим собою — щоб вижити. Щоб урятувати тих, у чиє існування не впевнений. Щоб зрозуміти: чи залишилося в тобі щось людське — чи звір, який прокинувся багато років тому, став беззаперечним господарем твоєї свідомості…