Пограбування. Добірне зерно. Перлове намисто. Чертогон

«Миколу Лєскова, — писала критика, — російські люди визнають найросійським із російських письменників, який найглибше й найширше знав російський народ таким, яким він є». Читачів же підкуповувала й досі підкуповує казова художня манера письменника. Сам Лєсков висловлювався так: «Мої священники говорять по-духовному, нігілісти — по-нігілістичному, мужики — по-мужицькому, вискочки з них і скоморохи — з викрутасами і т. д... Ось ця народна, вульгарна й химерна мова, якою написано багато сторінок моїх робіт, вигадана не мною, а підслухана в мужика, у напівінтелігента, у краснобаїв, у юродивих і святенників... Адже я збирав її багато років по слівцю, по прислів’ях і окремих виразах, схоплених на льоту, в натовпі, на барках, у рекрутських присутствіях і в монастирях...»