– І що ти тут робиш? Ти ж збиралася їхати додому. Я був упевнений, що ти вже виїхала, – сказав чоловік, хоча по голосу було ясно: особливої вини він не відчував.
– Костя, у тебе вся кров точно в потрібному місці? – Владa вп’ялася в нього поглядом. – Я принесла ключі від квартири твоєї мами, як ти сам просив. Тільки, бачу, тепер вони вам не потрібні. Виходить, тут уже «звільнили» стажерку за договором, так?
– Влада, ти…
– Знову скажеш, що я все неправильно зрозуміла? Що це не те, про що я думаю? Що це дрібниця, і ти любиш тільки мене? – Влада засміялася. – Знаєш, Орчанський, жоден із цих варіантів мене не влаштовує. Хоча, мабуть, уже все одно. Я подаю на розлучення.
***
У кохання не буває остаточної крапки. Воно просто починається з нового рядка.
Розлучення — не завжди кінець. Інколи це й є початком справжнього кохання.