Будь-яка історія, розказана двічі (скажімо, зранку й увечері, або на початку весни й наприкінці осені, або вголос і на папері), — це вже дві різні історії.
Отже, якщо кожній людині, навіть найпоганішій, дозволено мати двійників із зазеркального світу — і того, хто дивиться за нами й нашими снами, і ще одного — мовчазного, але могутнього — про якого більше не скажеш жодного слова, то чому б не мати таких двійників і для тексту, створеного за образом і подобою найкращого, що в нас є?
Сталося так, що історію про Гнізда Химер розповіли двічі — за числом магічних вітрів Хомани, які отруїли кров оповідача. Вам дісталася історія, розказана зранку, коли настає пора вітру на ім’я Хугайда; історія, записана чорними літерами на білому папері, з рясними забавними помітками, примітками й карикатурними личками на полях.
Так вам пощастило.