Дурний француз

Статевий поставив перед сусідом гору млинців і дві тарілки з баликом та сьомгою. Благообразний пан випив чарку горілки, закусив сьомгою й узявся до млинців. На велике здивування Пуркуа, їв він їх квапливо, ледве пережовуючи, наче голодний…
«Очевидно, хворий… — подумав француз. — І невже цей дивак уявляє, що з’їсть усю цю гору? Не з’їсть і трьох шматків, як шлунок у нього вже буде повний, а платити ж доведеться за всю гору!»
— Дай ще ікри! — крикнув сусід, витираючи серветкою масні губи. — Не забудь зеленої цибулі!
«Але… однак, уже половини гори немає! — жахнувся клоун. — Боже мій, він і всю сьомгу з’їв? Це навіть неприродно… Невже людський шлунок такий розтяжний? Не може бути! Хоч би яким розтяжним був шлунок, але ж він не може розтягнутися за межі живота… Будь цей пан у нас у Франції, його б показували за гроші… Боже, гори вже немає!»
— Подаси пляшку Нюї… — сказав сусід, приймаючи від статевого ікру та цибулю. — Тільки підігрій спочатку… Що ще? Мабуть, дай ще порцію млинців… Тільки швидше…
— Слухаю… А після млинців що накажете?
— Щось легше… Замов порцію селянки з осетрини по-російськи і… і… Я подумаю, йди!