Детектив «Смерть гітариста» читається на одному подиху, закінчується несподівано, але не розчаровує цією несподіванкою, а змушує замислитися. У кожному розділі автор представляє нам по одному кандидату у вбивці — з короткою біографією, мотивами, можливостями. Вина кожного здається фактично доведеною. Інформацію про самого гітариста ми збираємо по крихті з кожного розділу. І змінюємо своє ставлення до нього за бажанням автора. «Він святий!» — здається спочатку. «Який же мерзотник!» — думається трохи згодом. «Так йому, гаду, і треба!» — спадає на думку наприкінці.