Це психологічний роман, який відомий ще зі школи. Але у шкільному віці навряд чи можна зрозуміти проблеми нудьги й хандри, а також відсутності сенсу життя, які переживає головний герой. Печорін, будучи «егоїстом через обставини», має багато спільного з Онєгіним Пушкіна.
Але якщо відволіктися від шкільної програми, то виявиться, що роман М.Ю. Лермонтова й сам по собі захопливий, глибокий і серйозний. У ньому піднімаються питання сенсу людського буття, і стає ясно, що матеріальні та соціальні суперечки, дрібні пригоди й удачі не здатні заповнити внутрішню порожнечу…
Печорін за своєю суттю є антигероєм. Це фатальна постать, яка мимоволі руйнує чужі долі. Вся повість складається з кількох історій, кожну з яких можна було б подати окремо. Події відбуваються на тлі прекрасних Кавказьких гір, які так само холодні й неприступні, як серце Печоріна. Цей роман про неординарну, але нещасну людину. Він не зміг знайти себе в умовах, що його оточували, і не спробував зробити щасливим нікого. Егоїзм — хвороба людської душі, яка ніколи не втратить своєї актуальності.