Роман засновника метафізичної школи живопису Джорджо де Кіріко (1888–1978).
«Гебдомерос» (1929) — роман-автобіографія, але автобіографія, яка не має нічого спільного з біографією, що зображає обставини життя оповідача в часовій послідовності.
Просторе романтичне сочиніння, значною мірою натхненне філософією Ф. Ніцше та А. Шопенгауера («Так говорив Заратустра» — «Так Говорив Гебдомерос»...), описує життєву мандрівку, подібну до сну в сні, вічне повернення і ностальгію. Безсмертя для Кіріко, як Вічність для Ніцше, — стратегія й підсумок вічного повернення.