«Зимним, північним днем із невеликою відлигою. Дві години. Світанок не встиг огледітися, і знову сутеніє.
У вітальні за столом сидять друга рука за господинею і гостею. Господиня стара, і її вигляд можна було б назвати шанобливим, якби на обличчі не відбилося занадто багато турботи та допитливості. Вона колись затаїла найкращі дні і ще не втратила надії їх повернути, але вона не знає, що саме для цього треба зробити. Щоб нічого не пропустити, вона готова бути всім на світі: цим «судином», сформованим «на честь» і нині таким, що служить «судиною для ганьби». Гістьку, яку застaємо у цієї господині, теж уже не назвеш молодою…»