Гидке каченя

Обійтися без польоту фантазії теж не вдалося. Неможливо ж постійно бігати за людьми з записником у руках і з стенографічною точністю — до останньої дрібниці — записувати все, що вони говорять або роблять. Тим більше, що йдеться про дітей, а вони такі непередбачувані. Усе почалося з того, що в дощовий осінній день ніжні хлопчачі руки підібрали кинутого кошеня. Вологий пухнастий клубочок, рано сирота, жалібно пищав — у безнадійній надії знайти свою маму-усатика. Бідолашне кошеня потрапило під колеса автомобіля й лежало на узбіччі. Драматичний початок задумали, щоб підкреслити сімейне становище мого героя. Він сам ріс без мами, тому особливо співчував кошеняті, яке лизало молоко. Тепер воно солодко спочивало в м’якій капці. Не будемо його турбувати — тим більше, що він свою частину завдання виконав, вичавивши з вас сльозу.

Загалом раджу запастися носовою хусткою — певен, вона вам знадобиться.

А цікаво, як ви уявляєте мого головного персонажа? Керуючись логікою, ви скажете, що якщо цей хлопчик любить тварин, то, мабуть, він так само доброзичливий і до людей, а отже, у нього має бути багато друзів. Психологічно ви, звісно, праві, але логіка часто не уживається з байдужістю й лицемірством. Це аж ніяк не стосується мого хлопчика, який, на жаль, був дуже одиноким. Скажіть, будь ласка, який хлопчик стане економити на морозиві, щоб потім купити ковбасу для бездомних котів? Більшість господарів доглянутих тварин навіть не помічають бездомних звіряток. Для цього треба мати таке велике серце, яким володів Артем. Глянувши з балкона на чужий гучний двір і важко зітхнувши, він повертався до кімнати, сідав у крісло й, розклавши на колінах товсту географічну енциклопедію, занурювався в джунглі. Там мешкали тварини, які були значно добрішими за людей.

А чому, питаєте ви, для сучасного тринадцятирічного хлопчика гучний двір здавався чужим? Для цього нам доведеться відмотати події на місяць тому.