Фунес, диво пам'яті

Борхес від першої особи розповідає історію знайомства з Іренео Фунесом — молодою людиною, яка після падіння з коня здобула дивовижну здатність назавжди запам’ятовувати все, що він відчув (бачив, чув, доторкався тощо). Ключова сцена оповідання — нічна розмова оповідача з Фунесом, прикутою до ліжка через травму. Фунес вважає, що до інциденту з конем (блакитнуватого відтінку!) «протягом дев’ятнадцяти років він жив як людина уві сні: дивився не бачачи, слухав не чуючи, забував усе — майже все».

Щоб убити час, Фунес розважається тим, що відтворює переживання цілого дня (єдиний недолік цього заняття — що воно також займає цілий день), а також складає власну систему лічби, де кожне число має свою назву: «замiсть семи тисяч тридцяти він сказав би, наприклад, Максімо Перес; замість семи тисяч сорока — поїзд». Борхес намагається пояснити, що така система точно суперечить системі лічби, але Фунес або не розуміє його, або не хоче розуміти.