Фрідріх Ніцше

Великі люди з’являються на людському небосхилі по‑різному. Одні піднімаються до вершини рівно й спокійно. Їм не треба куштувати пізньої слави з гірким присмаком непризнання — із запахом в’янучих троянд. Їх не зустрічає миттєвий сплеск захоплення, щоб потім забути й розчинити у темряві небуття. Їхня велич, наче мед сонячного світла, потроху збирається в душах; і яке цілюще вино витримується в їхніх книгах: відкриєш — і сторінка залиє тебе сяйвом; зробиш ковток — і ясне, м’яке хмільіння лагідно присипить тривоги життя. Так, вони нарікали на свою долю, але хіба не однакові такі нарікання в усіх?…