Феліца

У 1781 році, у невеликій кількості примірників, Катерина II видрукувала для свого п’ятирічного онука, великого князя Олександра Павловича, казку «Сказка о царевиче Хлоре». Хлор був сином князя, або царя київського: під час відсутності батька його викрав киргизький хан. Бажаючи повірити чуткам про здібності хлопчика, хан наказав йому знайти троянду без шипів. Царевич вирушив у цю справу. Дорогою йому назустріч трапилася дочка хана — весела й люб’язна Фелица. Вона хотіла проводжати царевича, але їй завадив суворий чоловік — султан Брюзга; тоді вона відправила до дитини свого сина — Рассудка (Розум). Продовжуючи шлях, Хлор зазнав різних спокус, і, зокрема, його запросив до хатини свій мурза Лентяг, який спокусами розкоші намагався відвернути царевича від надто складної справи. Та Рассудок силоміць повів його далі. Нарешті вони побачили перед собою круту кам’янисту гору, на якій росте троянда без шипів, або, як пояснив Хлору один юнак, — доброчесність. З великими труднощами злізши на гору, царевич зірвав цю квітку та поспішив до хана. Хан відправив його разом із трояндою до київського князя. «Цей стільки зрадів приїзду царевича й його успіхам, що забув усю тугу та смуток..."