Фаїна Раневська. Кохання самотньої глузливиці

«Фанечка у нас не красуня, та ще й заїкається. Бідолашна дівчинка» — так говорив у її дитинстві батько про майбутню акторку, яку пізніше англійська енциклопедія внесе до десятки найвидатніших служительок Мельпомени XX століття. Перш ніж це станеться, буде і всесоюзна слава, і любов мільйонів, і репліки, які розійшлися на цитати, і… вражаюча самотність. «Самотність — це коли в домі є телефон, а дзвонить будильник». У її житті з’являються молоді прихильники, але Фаїна лишається до них байдужою. По-справжньому близькою людиною для неї стає акторка Павла Вульф. «Лесбійство, гомосексуалізм, мазохізм, садизм — це не збочення. Збочень, власне, тільки два: хокей на траві та балет на льоду».

Слава міцніє, а радощів у її долі так і не стає більше. Її різкість і їдкість багатьох відштовхують. Збоку вона здається незговірливою, інколи навіть скандальною, але мало хто здогадується, що за цією «колючістю» ховається тонка, вразлива, відчайдушно потребуюча любові душа. «Коли я помру, поховайте мене й напишіть на пам’ятнику: „Померла від огиди“…» Про Фаїну Раневську можна слухати нескінченно: буде то болісно сумно, то до сліз смішно — але ніколи не нудно. Бо «старіти нудно, але це єдиний спосіб довго жити».