Чи можна любити когось завжди? Відчувати взаємно-невідповідну любов рівно стільки, скільки пам’ятаєш і усвідомлюєш себе. Без шансів і без надії. Намагатися втопити цей біль у чужих обличчях і тілах, у нічого не значущих зв’язках. Переконати себе, що ти забув, але згоріти дотла від одного тільки погляду через стільки років.
І чи можна змусити долю прогнутися під себе, якщо не поступатися й продовжувати любити попри все?