— Та що це ще таке?! Хто ви взагалі, малечо? — я дивлюся на двох дітей: вони носяться моїм двором з величезною снігоприбиральною лопатою і на швидкості врилітають прямо в мій новенький «Ровер».
— А ти хто? — дівчина в смішній шапці нахиляє голову так, наче нічого не сталося.
— Я тут живу. І це була моя машина — я показую на пом’ятий автомобіль.
— А ми отам, — малеча киває в бік за парканом.
— Тоді ходімо — я підходжу ближче й беру обох за руки.
— Дядьку, полегше, — хлопчик здригається, намагаючись вирватися.
— А то я тітці скажу, що в мене вона каратистка.
— Та ну, а я тоді Дід Мороз, — злісно кидаю я й тягну їх у сусідній двір.
— Ні-а, Дід Мороз добрий, — важливо зауважує дівчинка, розглядаючи мене. — Але ти не переживай, наша Соня тебе всьому навчить.
Я ж приїхав сюди, щоб сховатися від міської метушні й нав’язливих родичів, а в результаті потрапив до галасливих сусідів, де всім керує нестерпна дівчина-катастрофа.