«Їсти, молитися, любити» Елізабет Гілберт — дуже незвичний сплав дорожніх нотаток, мемуарів, екзистенційних есе, притч у дусі Паоло Коельо, описів східних духовних практик і… любовного роману. При цьому книга читається не як збірка міркувань, а як художній твір — щире, сповнене пригод, іронічне й неймовірно оптимістичне. Перше ж прагнення, яке з’являється після прочитання, — теж кудись поїхати, прожити рік так само насичено й, можливо, так само знайти себе, як це вдалося авторці.