Перед тим як піти, я запитала: «Скажи, а ти любиш мене?» Ти довго мовчав, а потім уперто кинув: «Мені з тобою добре. Хіба цього недостатньо?» У той момент я ще раз переконалася в тому, що здатна, як жінка, приукрасити абсолютно все — своє життя, почуття коханого чоловіка, світ навколо. Жінки — уроджені художниці-декоратори. З пензлем у руках і мольбертом напоготові. А чоловіки для нас іноді — чисті полотна: ми малюємо, розмальовуємо, десь підтираємо, щось замазуємо. Тільки от здебільшого врешті з’ясовується, що ми малюємо не з натури, а під диктовку фантазій і бажань — суцільна невідповідність дійсності.
«Якби ти знав…» — це історія однієї жіночої відчаю, яку можна розповісти лише на білосніжних сторінках щоденника. Це історія про почуття, сумніви, очікування й страхи, які найчастіше допомагають почати життя заново.