Ехнатон. Фараон-відступник

Правління Ехнатона, що тривало сімнадцять років (з 1375 по 1358 рік до н. е.), вважається одним із найцікавіших періодів у довгій єгипетській історії. Нашому погляду постає низка примарних фараонів, кожного з них на мить освітлює бліде світло знання, але їхні долі навряд чи знаходять відгук у наших душах. Вони пішли в небуття так давно, що за багато тисячоліть майже втратили свою індивідуальність.

Назвемо ім’я якогось царя — і у відповідь з’являється туманна постать: чопорно простягає руки — й знов зникає в темряві віків. Іноді здалеку долинає приглушений звук битви.

На самому початку XX століття в Долині царів у Фівах було здійснено низку надзвичайно важливих відкриттів. У 1903 році знайшли гробницю Тутмоса IV — діда Ехнатона по батьківській лінії; у 1905 — гробницю Юяа і Туї, предків Ехнатона по материнській лінії; у 1907 — мумію Ехнатона в гробниці його матері, цариці Тії. І нарешті у 1908 році розкрили гробницю фараона Хоремхеба, одного з наступників Ехнатона.

Автор цих рядків був присутній під час усіх цих відкриттів, що й наштовхнуло його на думку написати цю книгу. Також слід зрозуміти, що писалася вона у вільний від основної роботи час, у тіні скель біля Нілу, інколи на залізничних станціях або в поїзді, серед руїн давніх храмів чи в кабінетах державних установ у найспекотнішу пору року.

Звісно, мої можливості не зрівняти з тими, що має, наприклад, англійський дослідник, у якого завжди під рукою будь-які довідкові видання. Однак зазначимо: усі факти викладені точно, хоча прискіпливий читач може оспорювати мої висновки — люди часто дивляться на одні й ті самі речі по-різному.