Єгор Абозов

"Дев’ятого вересня в трьох столичних газетах з’явилося оголошення: „Вийшла і надійшла в продаж перша книга журналу «Дэлос». Сьогодні в приміщенні редакції відкриття виставки. Фонтанка, навпроти Літнього саду“.

Це оголошення з великим задоволенням прочитали три тисячі людей — ті три тисячі витончених шанувальників краси, яких секретар редакції з точністю передбачив у Петрограді.

Нотатки про «Дэлос» з’являлися ще з минулої весни. Багато хто чекав журнал, як ключа студеної води в пустелі.

Князь, не дослухавши, підійшов до невеликої картини відомого художника Спіцина. На ній зображені маркізи, що гуляють вільно, й маркізи, яких вихоплюють з корносыми й розбещеними обличчями.

— Що це? — гучно запитав князь.

У двері канцелярії стирчало товсте обличчя Спіцина й одразу ж зникло. Гнилоєдов доповів:

— Це за сюжетом епохи Людовіка П’ятнадцятого. Вільне наслідування Буше.

— Добре, — сказав князь, повернувся до печі, на якій висіло дивовижне полотно Бєлокопитова, і всі побачили, як на худому його обличчі здригнулися разом і кілька разів мигнули повіки.

І тут лише Гнилоєдов зрозумів і зміст картини, і те, що він сам припустився промаху, повісивши її на виду. Бєлокопитов зобразив на лужку двох купальниць; вони вилізли з води й робили щось негоже. За ставком, з червоної — такої не буває — млина виглядали дві пику з підзорними трубками. З боків на деревах сиділи по амурові, з хмари вилетів третій амур і тримав над усім цим вінок. Картина була явно написана на скандал.

— Дивна річ, — промовив князь.

У натовпі хихикнули. Гнилоєдов заплющив очі, зрозумів, що пропав, і пробурмотів, розводячи руками:

— Ми це повісили для жарту. Яскраві фарби, молодий автор. Річ швидше для передпокою. Я ж йому казав, до чого тут амур з вінком?

Тоді з натовпу відділився юнак невеликого зросту, у сюртуку й замшевому жилеті. Він рвонув двері канцелярії й зник.

— Бєлокопитов, — сказали в натовпі."