— Ти маєш мені першу шлюбну ніч. — Ми не одружилися, яка ніч? — крок назад, хочу втекти, але відчуваю спиною стовбур дерева. Дергаюся вбік, та він робить пастку з рук, нависає зверху, закриваючи собою сонце. Пугає, збуджує близькістю. — Шлюбна, Єво. Шлюбна. Та сама, яку ти обіцяла мені так довго. Ти думаєш, я забуду? Просто залишу тебе в спокої? — Чому б і ні. Навіщо я тобі? — Тобі нагадати, скільки я витратив на весілля? На твою сукню? На тебе? — Але я нічого не забрала, я все лишила! — Ти мене зрадила, обманула! Опозорила й виставила ослом. І зараз, тут, я візьму те, що належить мені за правом!