— Аніфиса?! — прогуркотів знайомий голос. — Що ти тут робиш?
— У-упс!
Я виплуталася з чоловічих обіймів і підняла погляд. Нагорний — зі своєю власною зарозумілою персоною.
Попадос, Фіса!
— Робота…ла.
Дем’ян мовчки проходиться по мені поглядом і піднімає брову:
— Покоївкою? Ти втекла від забезпеченого батька, щоб працювати в моєму готелі, серйозно?
— Я втекла не від батька, а від нав’язаного мені шлюбу з твоїм молодшим братиком! — я задерла носа. — І буду дуже вдячна, якщо ти забудеш, що бачив мене тут.
У холі повисла тиша.
Але ненадовго.
Донька Дем’яна перехопила свій синій скейт і сказала з ангельською усмішкою:
— Тату, я солгала. А давай Аніфиса буде моєю мамочкою, га?