Його маленький чортеня

— Аніфиса?! — прогуркотів знайомий голос. — Що ти тут робиш?

— У-упс!

Я виплуталася з чоловічих обіймів і підняла погляд. Нагорний — зі своєю власною зарозумілою персоною.

Попадос, Фіса!

— Робота…ла.

Дем’ян мовчки проходиться по мені поглядом і піднімає брову:

— Покоївкою? Ти втекла від забезпеченого батька, щоб працювати в моєму готелі, серйозно?

— Я втекла не від батька, а від нав’язаного мені шлюбу з твоїм молодшим братиком! — я задерла носа. — І буду дуже вдячна, якщо ти забудеш, що бачив мене тут.

У холі повисла тиша.

Але ненадовго.

Донька Дем’яна перехопила свій синій скейт і сказала з ангельською усмішкою:

— Тату, я солгала. А давай Аніфиса буде моєю мамочкою, га?