«Не думала, що я з’явлюся?» — «Тебе випустили надто швидко…» — «Я в курсі, ти мріяла, щоб я згнив за ґратами». — «Та й цього було б недостатньо, щоб розрахуватися за все, що ти натворив!» — я сіпаюся, намагаючись вирватися.
«Заспокойся, малюню, я вже взяв своє. Тепер платитимеш ти», — його долоня лягає мені на горло.
«Ти мені нічого не зробиш. Мій чоловік…»
«Твій чоловік у мене в руках. Якщо раніше він був готовий на що завгодно, аби витягнути тебе, то тепер він просто обміняв тебе на власну свободу». — «Ні…»
— «Так. Ти — моя. І ти відповідатимеш за кожну хвилину, яку я провів у камері.
Він був першим — тим, хто відкрив мені любов: сліпучу, окрилюючу, що звела мене з розуму. А потім став тим, хто штовхнув мене в саму безодню, змусивши дізнатися всі грані ненависті й болю. Я змогла йому помститися. Але він повернувся — щоб стягнути з мене плату за кожен день, прожитий у ув’язненні.»