Джняна-йога (Йога знання)

11 год. 49 хв.

Езотерика, нетрадиційні релігійно-філософські вчення

Мова російська

Читець Ауромір

Опис

Боговдохновенний воїн Індії — він пролетів крізь світ, наче метеор, випромінюючи потужні розряди енергії, і кожен, хто вступав із ним у контакт, особисто чи через тексти, назавжди потрапляв під непереможне зачарування його духу. Вчитель Вівекананди Рамакришна порівнював його з смолоскипом, що спалює все нечисте, яке трапляється на його шляху. Джавахарлал Неру залишив про великого світочя своєї країни такі слова: «Міцно пов’язаний із минулим і пишався славою Індії, Вівекананда все ж підходив до життєвих проблем по-сучасному й був певним сполучною ланкою між минулим Індії та її теперішнім… Він був чудовим зразком людини вражаючої, сповненої спокою й гідності, упевненої в собі та в своїй місії, а водночас повної динамічної й полум’яної енергії та пристрасного бажання рухати Індію вперед. Він оживив дух пригноблених і деморалізованих індусів і надав їм упевненості в собі…»

Єлена Іванівна Реріх, яка з юних років вважала своїми першими духовними вчителями провісниками й книги Рамакришни та Вівекананди, писала про останнього: «Він помер відносно молодим, на сороковому році, але виконав величезну місію. Він поклав початок справжньому ознайомленню й зближенню Сходу із Заходом. Уперше перед Захід було ясно й щиро викладено основи величного індуїстського світогляду…»

«Джнана-йога» укладена за записами лекцій Вівекананди в Нью-Йорку в 1895–1896 рр. Російською мовою була опублікована в 1914 році.

Якщо попередня праця Вівекананди «Раджа-йога» була присвячена проблемам концентрації та медитації, то ця книга має ширше тематичне охоплення — добро й зло, наука розпізнавання Істини та оман, Абсолют і Майя, проблема вищого Я, дуалізм і монизм, обов’язки людини в цьому світі та стратегія Великого Визволення. На перший погляд перед нами ортодоксальний ведантичний підхід до природи речей, тим більше, що багато в чому це відповідає дійсності та збережено традиційну спадкоємність. Але уважне вивчення тексту дозволяє помітити, що його створив чоловік, глибоко знайомий із Заходом, і що веданта тут певною мірою модернізована. Звісно, ця модернізація здійснена з високою точністю та делікатністю — у формі матеріалу, але не в дусі вчення. Новий погляд проявляється і в розширеній тематиці (аналіз інших релігій, звернення до західної філософії, соціальні проблеми), і в характері самих викладених ідей (спрямованих не лише на внутрішнє самозаглиблення, а й на пробудження національного почуття), і, зрештою, в особливостях самого викладу. Книга не належить до жанру філософського трактату з логічною, жорстко заданою послідовністю висновків. Це саме «натхненні бесіди» ззовні несистематичним стилем оповіді, де кожна думка народжується, росте й розквітає так само вільно, як живий організм, як квітка чи дерево. Вівекананда одночасно спокійно й пристрасно розмірковує про Високе, про Вічне, про Божественне — то розвиваючи простору думку, то застосовуючи яскраву притчу, то обмежуючись коротким афоризмом, то беручись за коментар якогось ведантичного тезису. Перед нами не просто точний переказ давніх істин, а текст, оживлений незаперечною присутністю особистого плану — авторського голосу, що наче перебуває поза кадром.