Джавахівське гніздо

Я хочу сказати ще щось, але не можу… Мої думки кружляють, як вогняні птахи, і моя душа горить, як у вогні. Хмарні образи постають переді мною. Я не в змозі лишатися в цих залах, мене тягне на повітря, за стіни Смольного монастиря. Лечу, наче на крилах, мчу довгими коридорами, лишивши моїх подруг у здивуванні. Беру візника й благаю його їхати якнайшвидше на Фонтанку. Щось штовхає мене, щось жене вперед… Бажання писати вірші, як колись у дні моєї юності та підліткового віку? Виливати в щоденнику свої думки на папір? Ні, це щось інше — у цього ще немає назви, немає імені, це зовсім нове і незрозуміле для мене…