Основні риси повістей і оповідань Ф. М. Достоєвського — це театралізація дії, скандальний і водночас трагічний розвиток подій, ускладнений психологічний малюнок.
«Дядюшкин сон» (1859) — комічна повість про старого волокиту, едакий «шматок аристократії». Рукавиці, краватки, жилети й парфуми не здатні перетворити «мертвеца на пружинах» на юнака…
«Крокодил» (1865) — спочатку назва була «Про чоловіка, якого з’їв крокодил» — гострокомічна, гротескна ситуація оповіді нагадає слухачеві відоме гоголівське твір «Ніс».
«Поганий анекдот» (1862) — жорстка сатира на бюрократів епохи реформ.