Я балансую на межі між кар’єрою та материнством.
Моя донька постійно хворіє, а робочий процес не зупиняється ні на секунду.
Я навчилася шукати компромісні рішення, інколи приводячи хвору дитину прямо в офіс. Вибору немає — я просто пристосовуюся до ситуації, як можу.
Життя здається керованим, але лише до пори.
Раптом мій бос повідомляє мені звістку, яка здається чудесною: компанія переїжджає туди, де світить сонце, біліють пляжі, а житло оплачує роботодавець. Мені потрібно лише дати згоду — і я зможу почати нове життя в цьому раю.
Радіти б, але я давно втратила віру в диво.
Моя інтуїція волає, що за такою гарною пропозицією ховаються моменти, які начальник волів замовчати.