— Ти мене впізнала?
— Ні.
— А так?
Пальці чоловіка стискаються на горлі, а страх скував м’язи.
— Ні, ви помилилися.
— Ні? Ти впевнена?
Я впізнала.
Як так можна було забути?
Він став старшим і небезпечнішим.
Але тієї ночі їх було двоє.
Двоє голодних хижаків.
А зараз на мене дивляться очі мого сина, і дихати стає неможливо.
— Ти підставила нас, і за це доведеться відповідати.
— Я не розумію, про що ви.
— Скоро зрозумієш.
Шість років тому я потрапила в погану історію, і щоб вибратися з неї, довелося піти на угоду. За все рано чи пізно доведеться платити, але вони не мають знати про мою таємницю.