«— Міша, Володя, Віктор! Знову будете дошкуляти Борі? Та скільки ж можна — ніякого терпіння не напасешся!
Ольга Олександрівна підхопила Борю і посадила його поруч із собою на лавку. Боря рвався від плачу.
А решта хлопчаків оточили їх щільним колом і наперебій вимагали, щоб Ольга Олександрівна віддала їм Борю…»