З маленькою донькою на руках я опинилася на вулиці посеред лютої зими. Сожитель вирішив одним махом позбутися «обтяження» — дитини й жінки, яка, на його думку, забагато хоче й заважає йому жити легко. Вибору в мене не залишилося: я поїхала з міста й повернулася на рідну землю — у село, де у спадок від бабусі мені дісталася хата.
Спочатку все наче налагоджується: житло хоч і потребує ремонту, але в ньому можна жити, а з роботою проблем бути не повинно — у таку глушину лікарі не прагнуть їхати.
Та без неприємностей не обійшлося.
Поруч живе хамуватий мужлан, який не терпить жінок, а його син своїми витівками наче спеціально виводить мене з себе.
Ось тільки тепер я більше не дозволю нікому ставитися до мене як до порожнього місця: сусіда я поставлю на місце, а хлопчиська спробую привчити до поваги. Головне — не дати їм після всього цього забрати в мене серце повністю.