Два брати

Колись було двоє братів. Усе могло б бути нічого, якби не те, що дуже часто старший брат казав молодшому: «Залиш мене в спокої». Одного разу перед самим Новим роком батьки поїхали в місто по подарунки, а дітей залишили вдома. «Пильнуй за братом», — наказав батько старшому. А той, як завжди, посварився з молодшим, вигнав його на мороз. Зіспинився — а брата нема, зник… А сліди його вели до страшного й таємничого палацу Дідус*а Мороза…
Спокій у художній літературі Росії ототожнюється із забуттям, небуттям, соціальною смертю. Левій Матвій говорив про Майстра: «Він не заслужив світла. Він заслужив спокій». І Дідусь Мороз понад усе на світі цінував спокій — вічний спокій у своїх крижаних чертогах, — щоб ніхто не міг завадити йому морозити птахів, звіряток, маленьких дітей…
Казкову й водночас дуже життєву історію написав Євген Львович Шварц (1896–1958) — один із найвидатніших казкарів найнезказанішого століття. Звісно, він був трохи й чарівником. На щастя, виявилося, що він не просто чарівник, а добрий і розумний чарівник, і, здійснивши подорож у його казковий світ, ми завжди повертаємося, зрозумівши щось, чого раніше не розуміли, подумавши про багато таких речей, яким завжди бракувало часу — й ставши трішки схильнішими до добрих вчинків, ніж зазвичай.