Танковий бій червня 1941 року в районі Луцьк—Броди—Дубно й сьогодні вважається однією з найзагадковіших і найспірніших сторінок вітчизняної історії. У ньому брали участь п’ять механізованих корпусів Київського Особливого військового округу — близько 2800 танків найрізноманітніших типів, від легких БТ і Т-26 до важких КВ-2 та багатобаштових Т-35. Їм протистояли приблизно 800 німецьких танків і самохідних гармат 1-ї танкової групи фон Клейста, причому сучасних Pz.III та Pz.IV серед них було лише близько 450. Здавалося б, при прямому зіткненні таких сил на відкритій місцевості результат був би очевидним. Але на практиці радянські мехкорпуси втратили значну частину бронетехніки і вже за тиждень почали відступ. Як пояснити такий підсумок? Чому контрудар за такої помітної чисельної переваги не призвів до успіху? Як німецькі війська змогли протидіяти 340 новітнім КВ і Т-34? Що стало причиною тяжкої поразки Червоної Армії під Дубно? Нова праця провідного військового історика, що спирається на нещодавно розсекречені матеріали вітчизняних і зарубіжних архівів, уперше детально показує події не лише з радянського, а й з німецького боку, пропонуючи цілісний погляд на найбільшу танкову битву Другої світової війни.