— Та мені взагалі не потрібно мене чіпати й опікувати, як маленьку! Мені дев’ятнадцять! Я вже доросла! І самостійна. Я можу за себе постояти, — кричу і не можу зупинитися. Усе через те, як цей дорослий чоловік дивиться на мене. Так, як не дивився жоден хлопець.
— Окей, можеш валити з моєї квартири, — Руслан складає руки на грудях. — Але коли до тебе доберуться люди, яким твій батько перейшов дорогу, і пустять по колу сімох людей у брудному підвалі, будь ласка, не дзвони мені.
Безпорадність перемішується зі злюттю. У мого батька проблеми, а Руслан з’явився нізвідки, обіцяючи допомогти. Назвався другом, сказав, що має папі. І що захистить мене від тих, хто загрожує моєму життю. Тільки… Хто захистить мене від нього?